Помітив за собою, що кожного разу після перегляду драматичного фільму, що вражає мене до глибини душі, рука сама тягнеться включити щось із композицій сабжа. Зараз сиджу під враженням від "Вечного сияния чистого разума" Мішеля Гондрі і слухаю Bridges. Яка ж це сильна і справжня музика, це просто непереборний вихор емоцій, тугий клубок тяжких і водночас приємних життєвих переживань. Просто емоційно-звуковий екстаз!
Так-от, бажання послухати Neurosis після фільму (і здебільшого чомусь саме альбом The Eye of Every Storm), в моєму розумінні - ознака першокласності переглянутої стрічки. Із останніх переглянутих фільмів таке бажання викликали "Горбатая гора" Енг Лі та "Простая история" Девіда Лінча.