zeitkratzer

[Marlo Stanfield]

zeitkratzer

​

"Since their inception in 1999, zeitkratzer have built a considerable reputation
as an ensemble willing to take risks in the performance
or modern classical music and even to reconsider
what the definition of “modern classical” is.
The seemingly vast boundaries between
classical and noise are happily melted…”

Rock-A-Rolla, UK​

zeitkratzer – це видимий, матеріальний, тілесний звук – по-справжньому незабутній плотський досвід живої музики. Фізична відчутність звуку втілюється шляхом використання незвичайних інструментальних технік, високого ступеня взаєморозуміння та розширення можливостей традиційних інструментів. Перетин, середня точка між інструментальною та електронною музикою, як виявляється, може бути більш ексцентричним і несподіваним, ніж кожен із зазначених складників, взятий окремо. Він змусить вас очікувати від музики більшого, ніж ви звикли до цього!

zeitkratzer – це абсолютне повалення загальноприйнятих підходів до музичних стилів. Тут співіснують Keiji Haino, Karlheinz Stockhausen, Whitehouse, Terre Thaemlitz, Iannis Xenakis, Lou Reed і т.д. Задоволення від інтенсивності звуку переходить усі можливі рамки і переносить всю цю музику в площину складних текстур zeitkratzer’а. Виклик, кинутий водночас композиторам та неакадемічним нойз-музикантам найбільш талановитими сучасними виконавцями, імпровізаторами, саунд-артистами та композиторами.

zeitkratzer – це ансамбль солістів. Його сила в його учасниках. Створений у 1999 році, він об’єднує дев’ять музикантів, світло- та звукоінженерів, що проживають в різних європейських містах, серед яких Амстердам, Лондон та Осло, і збираються для роботи в Берліні. zeitkratzer може бути відзначений прогресивними та унікальними техніками гри музикантів, їх ознайомленістю із електронікою і сучасними технологіями, їх еклектичними інтересами та різнобічним бекграундом: імпровізаційна музика, експериментальний рок та поп, нойз, ембієнт, народна музика… Водночас, окремі учасники колективу zeitkratzer отримували індивідуальні музичні нагороди: German Jazz Award (Gratkowski), членство в King’s College, Cambridge (Lukoszevieze) та фінансування композиторської діяльності Французькою республікою (Friedl).

zeitkratzer незалежний від музичних інституцій. Колектив сам себе фінансує за рахунок вільних проектів та міжнародних концертів. Ця свобода є запорукою формування новаторського, ідіосинкразійного репертуару, завдяки якому zeitkratzer шанують у всьому світі. Артисти, віддані лише своїм смакам та переконанням, вони зарекомендували себе як один з найбільш захоплюючих колективів для співпраці. Музиканти, які працювали з або для zeitkratzer: Helmut Oehring, Keith Rowe (AMM), Radu Malfatti, Nicolas Collins, Jim O’Rourke, Merzbow, John Duncan, Pluramon aka Marcus Schmickler, Bernhard Guenter, Alvin Curran, Lee Ronaldo (Sonic Youth) та Elliott Sharp.

zeitkratzer – прихильники унікальних програм. Змістові блоки їхнього репертуару можуть функціонувати як в сукупності, так і окремо. Від дунайських вальс-ремінісценцій та нойзів, видобутих з цитри, в «Volksmusik» до «Xenakis [A]Live» – данини великому композитору із парафразами його «Персеполісу»; від серії «Electronics», що включає музику як написану, так і виконану спільно з Keiji Haino, Terre Thaemlitz, Carsten Nicolai та William Bennett із Whitehouse, до серії «Old School», присвяченої «Новій музиці» за авторством John Cage, James Tenney та Alvin Lucier; від нойзу із Merzbow та Zbigniew Karkowski до еклектичних «Пісень для сопрано та ансамблю» та знаменитого твору Лу Ріда «Metal Machine Music» в транскрипції з гітарних фідбеків для електричних інструментів. Тури з цими програмами приводили Zeitkratzer в різні європейські країни, музиканти регулярно виступали на фестивалях в Мадриді, Римі, Лондоні, Відні, Будапешті та Берліні.

zeitkratzer не переймається збереженням «чистоти» «Нової музики». Музика, особливо так звана нова музика, процвітає від процесу перманентної контамінації. Ідея «чистого смаку» як незалежної естетичної категорії є причиною соціального розмежування, про що писав ще Pierre Bourdieu. «Чистий смак базується ні на чому іншому як на відкиданні або скоріше відразі до об’єктів, що «змушують нас отримувати задоволення». Мова про відразу до грубого, вульгарного смаку, що є складовою цього вимушеного задоволення».

zeitkratzer – це серйозна музика, що перетворила жорстокість на розвагу!

переклад матеріалів з офіційного сайту

Склад колективу:

Reinhold Friedl - artistic director, piano;
Frank Gratkowski - clarinet, saxophone;
Hild Sofie Tafjord - french horn;
Hilary Jeffery - trombone;
Maurice De Martin - percussion;
Marc Weiser - guitar, sounds;
Burkhard Schlothauer - violin;
Anton Lukoszevieze - cello;
Uli Phillipp - double bass;
Martin Wurmnest - sound;
Andreas Harder - light.

https://www.youtube.com/watch?v=VdNlR8A8ER8

https://www.youtube.com/watch?v=K70LIzQLtDU

Фрагмент дискографії:

2002 - Lou Reed: Metal Machine Music (320 kbps)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]
2008 - Volksmusik (320 kbps)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]
2010 - Whitehouse (320 kbps)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]
2011 - Karlheinz Stockhausen (320 kbps)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]
2013 - Grand Orchestra (192 kbps)
[HIDE]Cкачать[/HIDE]

Найкрутіша моя тема, можна навіть сказати ексклюзивно для Неформату :clever: zeitkratzer - камерний ансамбль із дуже оригінальним репертуаром, який можна умовно поділити на три складові: серія "old school", на якій представлені роботи видатних класиків-авангардистів ХХ століття (Кейдж, Штокхаузен, Люсьє); серія "electronics", що представляє собою інструментальне виконання музики радикальних шумовиків по типу Whitehouse; власний матеріал, переважно імпровізаційно-шумового толку.

Чесно, ніколи б не подумав, що хтось зможе виконати в камерному форматі, без використання електроніки, той же Whitehouse в його найагресивніших подобах, нітрохи не втративши при цьому в радикальності. Або "Metal Machine Music" Лу Ріда із шизонутим гітарним соло самого автора наприкінці. Неймовірно просто! Також трапляються загравання із народною музикою, наприклад, на диску "Volksmusik", які теж добряче здобрені шумовим складником. Цікавою є і цьогорічна робота, про концепт якої можна почитати, приміром, тут >>>

Залив все, що наразі маю, але незабаром планую розжитися й іншими записами. За потреби позаливаю, оскільки в дискографії ще повно усяких цікавостей.

 

[Pied Paper]

О, у меня есть их альбом Soundinx, там исполняют Ниблока и многих других, включая самого Фридля, который руководит этим чудом.

 

[antimatter]

:wow:

Добавлено в 13:47 / Предыдущее сообщение было написано в 13:47

качаю "вайтхаус электроникс"

Добавлено в 14:01 / Предыдущее сообщение было написано в 13:47

удивительно :dontknow: даже не столь удивительна сама музыка (я пролистал альбом чтобы быстро ознакомиться. здесь нету НОВОГО, это уже было), а сам факт того, что академические музыканты заинтересовались одними из самых диких и отвратительных маргиналов в мире.

 

[Marlo Stanfield]

даже не столь удивительна сама музыка (я пролистал альбом чтобы быстро ознакомиться. здесь нету НОВОГО, это уже было)

Нового немає, так. Вайтхаус один в один, тільки виконаний на живих інструментах, без електроніки. Що само по собі ахуй ще той.

факт того, что академические музыканты заинтересовались одними из самых диких и отвратительных маргиналов в мире.

В світі академічної музики теж є свої дикі маргінали)

 

[antimatter]

Twilight Is Me, дело даже не в музыке, хотя идея вот такого исполнения - это очень круто. А дело в том, что академические музыканты, обычно представляющиеся в наших головах как важные, элитные и благополучные снобы stupid, в мире которых чернь вроде Whitehouse просто не может существовать, вдруг взяли и представили своё видение их жуткого искусства, в котором нашлось место для прославления ультрасадизма, психоза и извращенного секса (один из участников группы даже сидел за распространение педо-материалов через свой подпольный журнал).

 

[Marlo Stanfield]

академические музыканты, обычно представляющиеся в наших головах как важные, элитные и благополучные снобы

Один із стереотипів. Навіть у нас на форумі вистачає тем про композиторів, яких ніяк не впишеш в такий шаблон. Наприклад, негр-гей-наркоман Julius Eastman, що помер жебраком; або скандаліст-авантюрист http://www.neformat.com.ua/forum/classical/58281-george-antheil.html, який часто проводив концерти озброєним. Можна також згадати і про Giacinto Scelsi, який відзначався нестабільними психічними станами:

О его сумеречном состоянии сознания сохранилось несколько историй. Например, эта. В 1950 году Шелси, который уже вполне дееспособен, присутствует на, возможно, первом публичном исполнении своего сочинения, «La naissance du verbe», под управлением Дезормьера в Париже. Правда при этом сам композитор находится не в зале, а, по свидетельству современника, лежит на полу в туалете и на все попытки персонала осведомится, все ли хорошо, раздраженно посылает всех к чёртовой матери.

 

[Каспар Хаузер]

Ди Веноза рубил своих конкурентов в капусту, чего уж там вспоминать мещан из вайтхаус, пфф:disgust:

 

[antimatter]

Наприклад, негр-гей-наркоман

можно и послушать теперь